«Допаміновий фрекінг»: як оптимізація спустошує культуру

Блог-пост про інтернет-культуру дав назву знайомому відчуттю — «допаміновий фрекінг». Автор, який публікується під псевдонімом «german s.», визначає його як закачування величезних, непропорційних ресурсів — грошей, аналітики, оптимізації, мін-максингу, агрегації громадської думки — у раніше звичайну або складну, багатошарову діяльність, щоб силоміць вичавити найчистішу й найконцентрованішу дозу дофаміну, не зважаючи ні на що, крім дофаміну.

Метафора, позичена з видобутку

За словами автора, термін народився одного пізнього вечора в чаті Discord, коли він намагався описати те, що довго не міг висловити. Порівняння навмисне: як і справжній фрекінг, ця практика шкодить довгостроковому здоров'ю всього, до чого застосовується, хоч у короткій перспективі дає дуже інтенсивний, концентрований результат — дофамін або нафту.

Спочатку він використовував слово «sloptimization», яке асоціює з оптимізацією AI-моделей під бенчмарки, але вирішив, що воно не передає руйнівності. Альтернативи — комодифікація, надспоживання чи індустріалізація людського досвіду — здавалися йому стерильними економічними термінами. Натхненням стали відео Метти Бешай про наркотики та їхній первісний культурний контекст: речовини, які в деяких культурах використовували тисячоліттями, стали руйнівнішими поза цим контекстом — через індустріалізацію та культурне стирання, вважає він.

Полуничний тест

Центральний приклад посту — полуниця. Окремі ягоди різняться кольором, солодкістю, кислотністю, ароматом, текстурою та соковитістю і містять тисячі сполук, що формують їхній смак. Витягніть сполуку, яка найбільше пахне полуницею, синтезуйте її дешево й додайте всюди — і отримаєте концентровану дозу полуничного смаку. Саме це, зазначає автор, і робить харчова промисловість.

Зникає все інше: текстура, недосконалість, удача знайти особливо добру ягоду, навіть дитячий спогад про бабусине варення. Споживачі можуть не помітити різниці, віддати перевагу заміннику й зрештою не знайти справжньої полуниці на ринку — приблизно 500 індивідуальних досвідів стискаються в одне спільне відчуття. Перенесене на спільноти, музику, відео та сайти, це, за його словами, дає гомогенізовану культуру, «позбавлену сенсу й зв'язку».

Як він вимикає це у своєму житті

Автор визнає, що й сам у цьому брав участь: оптимізація та «розв'язування» проблем здавалися беззаперечним благом. Його відповідь — скоротити вхідний потік: він видаляє канали й стрічки, що дратують або використовують його емоційні тригери, видаляє застосунки й встановлює межі того, що споживатиме. Готових рішень він не пропонує — лише думку, що помітити цю закономірність і є першим кроком. Термін може здатися ексцентричним, визнає він, «але короткі відео ми називаємо ,гниттям мозку' — тож чому ні?».