«Напівспечений продукт»: притча про стартап, який додає кнопки замість виправлень

Нове есе в блозі розробників weli.dev використовує навмисно абсурдний бізнес — іспанський стартап, який продає промислові печі, — щоб описати сценарій провалу, знайомий кожному, хто працював над програмним продуктом. Засновник ніколи не виправляє те, що його продукт робить неправильно. Натомість він додає кнопки.

Засновник, інженер і MVP

У цій історії засновник, який добре знає ринок кухонної техніки, збирає гроші за планом: продати ефективнішу піч пекарням, кондитерським і піцеріям Іспанії, зайняти 10% ринку й стати мільярдером. Він наймає інженера з престижної школи, який десять років будував печі та сперечається про них на італійських форумах, і пропонує йому 20% компанії та повну свободу. За два місяці MVP готовий: введіть кількість борошна, дріжджів і води — і піч сама вирішує, коли зупинитися. Теоретично. На практиці дві третини випічок не вдаються, але п'ятеро клієнтів прототипу — двоє пекарів, мати інженера і двоє ентузіастів — отримують один ідеальний торт із трьох, і засновник усе одно залучає п'ять мільйонів. Ніхто не питає, чи купили б ці п'ятеро ще раз.

Кожна нова кнопка дорожча за попередню

Наступна проблема — продажі. Малі пекарні не змінюють піч: для пекарні Хуана 15% ефективності — необов'язкові, а хліб на завтра — ні, і Маноло з протилежного боку вулиці міркує точно так само. Великі клієнти — інша річ, і один продавець виходить на Pepepizza, чиї кухні збудовані на замовлення, а операційна команда хоче конкретні розміри та обертову основу. Інженерія оцінює це у п'ять місяців; команда віддає щось за три тижні, втративши вихідні. Далі приходять запити на функції: кнопка свічок для святкових тортів, підключення до каміна, режим Рамадану. Інженерія перестає будувати хорошу піч і починає додавати кнопки — кожна повільніша за попередню, бо кожна нова кнопка має співіснувати з усіма попередніми.

Початковий дефект не виправляють ніколи

Під новими кнопками лежить той самий алгоритм, що й першого дня, і клієнти повертають печі, бо хліб і торти досі горять один раз із десяти. Підтримка намагається втримати пекаря, в якого горить хліб, пропонуючи найновішу функцію. Тим часом обертова основа, яку Pepepizza справді просив, залишається другим за пріоритетом завданням, а за формулюванням есе — друге за пріоритетом завдання не робиться ніколи. Коли Pepepizza нарешті телефонує, засновник відповідає: «майже готово». Поставлена основа обертається не в той бік — у продукті ніхто не зафіксував, що вона має обертатися за годинниковою стрілкою — і компанія втрачає найважливішого клієнта. Клієнт іде; компроміс залишається в дизайні назавжди.

Епілог і є головною думкою. Маріо, один із двох інженерів, покликаних із форумів, звільняється, бо це єдиний відомий йому спосіб отримати відпустку; Луїджі залишається й тепер підтримує кнопку свічок, яку, як кажуть, він знає найкраще, і на стендапах повідомляє: «блокерів немає». Компанія ще жива, технічно, а в її презентації слово «піч» уже стало «інтелектуальною платформою випікання» — і новий молодий інженер підписує угоду за 5% і сміється зі старого форумного попередження підтримувати обертові основи з першого дня.