Есе про «товщину»: чому AI-контент не витримує випробування часом

У есе, опублікованому Experimental History 18 серпня, письменник Адам Мастроянні знову порушує питання, що робить твір мистецтва вартим повернення, і пропонує відповідь — те, що він називає товщиною (thickness). Великі твори, пише він, розкриваються у відповідь на увагу: що більше часу ви їм приділяєте, то більше отримуєте. Складність у тому, що винагорода для уважного читача зазвичай означає відштовхування випадкового.

Урок однієї картини

Мастроянні розповідає, що роками ставився до музеїв як до полювання за відомими іменами, доки не застряг перед триптихом Ієроніма Босха «Сад земних насолод» — твором п'ятисотлітньої давнини, який, за його описом, виглядає як картина з майбутнього. На одній із панелей оголена постать має на сідницях записані ноти, а товариш на них указує. 2014 року студентка Амелія Гемрік перенесла цей фрагмент у нотацію, записала його та привернула світову увагу. Згодом Мастроянні натрапив на блоги Яна Піттмана, фахівця з середньовічної музики: той показує, що Гемрік була не першою, а сама нотація музикою не є — у ній немає ключа, ноти розставлені випадково, а один стан має іншу кількість лінійок. Щоб зробити з цього цілісну пісню, доводиться вигадувати те, чого там немає; Мастроянні називає це галюцинацією — тим самим словом, яким описують поведінку мовної моделі. У Босха нерозіграна нотація — не прихована пасхалка, а застереження про світську музику.

Чотири складники товщини

Есе називає чотири ефекти, що роблять твір товстим. Перший — невибрані шляхи: товсте мистецтво зберігає сліди спроб і відмов, як чотири версії однієї ідеї Хокусая, створені у 33, 44, 46 і 72 роки. Другий — пропущений інгредієнт: Betty Crocker навмисне не додає яєчного порошку до суміші для тіста, щоб люди відчували, ніби печуть самі; товсте мистецтво так само залишає місце для того, що приносить глядач. Третій — причини: у «Гамлеті» вуха повторюються постійно, і цю глибину відчувають навіть ті, хто її не називає. Четвертий — кривава жертва: видима ціна життя, витраченого на роботу, як у різьблених вівтарях Met Cloisters чи в ковтанні вогню Пенна і Теллера, яке не є трюком і скорочує життя виконавця.

Протилежність товщини

Друга половина тексту — про слоп. Веломайстерні жартують про об'єкти у формі велосипеда; Мастроянні розширює категорію на об'єкти у формі фільму, книжки й думки. Слоп не має таємниць і випаровується під перевіркою, тому його не дивують дослідження, де люди за миттєвою оцінкою обирають мистецтво ШІ: справжнє питання — що дивитимуться десятиліття потому. Довговічність пояснює, чому ми читаємо старі книжки: бронзового пива вже не варимо, але бронзові оповіді переказуємо досі. Пропозиції стартапів автоматизувати частину його письма дістають різкішу оцінку: ідеї не бувають готовими до слів, їх треба затовщати.