«Я стаю сліпим до ШІ»: інженер про те, чому документи від ШІ перестають читатися

Коротке есе про читання на роботі викликало широкий відгук. Рафал Цимерис пише, що раз у раз ловить себе на тому, що не може опрацювати надіслані йому документи: здається, ніби читаєш, але мозок відмовляється аналізувати зміст, і справа зводиться до довгого листування з питаннями про те, що в документі вже було.

Оскільки минулий рік він присвятив тому, щоб заново вчитися зосереджуватися, ця картина його насторожила. Тож він сів і проаналізував випадки — і знайшов спільний знаменник: кожен документ ніс сильний слід ШІ.

Що об'єднує ці документи

Приклади конкретні. Дизайн-документ, схожий на копіпаст із Claude: тему він справді розкриває, але приходить загорнутий у властиву моделі лексику й аналіз — звороти на кшталт «це просто прорізає проблему» чи «перші ворота реальні». Двадцятисторінкова маркетингова концепція, яка змішує цілком розумну стратегію з безглуздим технічним текстом про архітектуру продукту й «продає» ідею так: «це продає не X, це продає Y», а Redis-основа, мовляв, заново визначає продукт. І технічний документ з вимог, де досить проста концепція описана дуже довго, а значна частина читається як невпевнене внутрішнє міркування, а не як ухвалене рішення.

Річ не лише в лексиці, вважає автор: виказують плин речень і звичка подавати кожну дрібницю як прорив. Його тест простий: якщо документ описує прапорці в поданні конфігурації RBAC для корпоративного застосунку, його не варто продавати так, ніби щойно винайдено вогонь.

«Банерна сліпота» для тексту

Дослідження часто твердять, що люди погано розпізнають текст, написаний ШІ. Цимерис не погоджується — принаймні коли йдеться про результати, створені без особливих зусиль, — і посилається на зібраний Флоріаном Ротом перелік типових ознак. Він підозрює, що його фактично «попередньо навчили» на написаних ШІ постах у LinkedIn, листах і сайтах — текстах, повних слів і порожніх за змістом, — і тепер мозок сам помічає ці ознаки й пропускає їх без довгих роздумів. Дехто порівнює це з «банерною сліпотою», і автор вважає аналогію влучною: коли на людину тисне такий потік контенту, фільтрування — єдиний спосіб зберегти розум.

Несподівана ціна

Найбільше його зачіпає іронія: технологія, покликана підвищити продуктивність, натомість його гальмує. Він наводить і деталь, яка показує, що фільтр не цілком йому підкоряється: на березі Балтики, голодний, проходячи повз ресторани, він одним поглядом відкинув один — а за хвилину зловив себе на думці, чи справді там повісили фото кіша з пліснявою. Він повернувся, щоб переконатися.