Криза середнього віку JavaScript: 30-річна мова втрачає позиції у власній екосистемі

Тридцять років по тому JavaScript поширений як ніколи, і, на думку інженера-програміста Maroun Baydoun, ніколи ще не почувався так непевно у власній екосистемі. У дописі "The JavaScript midlife crisis" від 22 вересня 2026 року він описує мову, яка є всюди, тоді як інструменти навколо неї дедалі частіше пишуть іншою мовою. Текст виріс із напівжарту в LinkedIn: усі інструменти збірки JavaScript змагаються за те, хто використає найменше JavaScript.

Мова, яка не вмирає

Написана, за відомим жартом, за десять днів, JavaScript утекла з браузера й дісталася телефонів, консолей і холодильників. Реакція була передбачуваною: хто при здоровому глузді писатиме сервери та інструменти на JavaScript? Багато, дуже багато хто.

Спроби замінити мову почалися рано: VBScript і JScript від Microsoft, Flash і ActionScript від Macromedia та Adobe, Dart від Google, який згодом віддали Flutter. Інші латали мову ззовні: jQuery об'єднала платформу, чиї браузери ледве розмовляли, Lodash заповнив прогалини в масивах і об'єктах, Moment.js узяв на себе дати. Мова рухалася далі через випуски ECMAScript і пропозиції TC39, а потім з'явився TypeScript, який досяг успіху саме тому, що визнав: JavaScript нікуди не зникає.

Перевага, яку ми віддаємо

Node.js дав цілому поколінню інструментів — лінтерам, бандлерам, форматерам і тест-ранерам — змогу говорити тією ж мовою, що й код, який вони обробляють. Коли щось ламалося, звичайний JavaScript-розробник міг прочитати джерело, зрозуміти помилку й, можливо, виправити її. Ця обізнаність перейшла з браузера на сервер і породила full-stack інженера.

У гонитві за мілісекундами

Rust, Go і Zig дедалі більше забирають цей ланцюг інструментів, і причина очевидна: вони швидкі — настільки, що JavaScript компілюють за допомогою Rust, а працює він у рушії, переважно написаному на C++.

Про компроміс згадують значно рідше, ніж про бенчмарки. Бандлер, переписаний на Rust, швидший, але коло розробників, здатних його підтримувати, меншає; внутрішня логіка ховається в чорній скриньці, і хоча код лишається відкритим, двері для внесків звужуються. "Написано на Rust" звучить уже не як деталь реалізації, а як функція.

Невідомий пункт призначення

Байдун не називає компільовані мови неправильними — часто вони саме доречні. Його фінальний образ — залізниця: ми прокладаємо дедалі швидші колії для паровоза, який любить не поспішати. Кожен крок окремо логічний; разом вони порушують питання, на яке він не дає відповіді — доки це триватиме, перш ніж перебудувати веб із нуля виглядатиме розумніше?