Загублена радість музичного піратства: Роб Шерідан про Oink і What.CD

Роб Шерідан, графічний дизайнер і колишній креативний директор Nine Inch Nails, — один із небагатьох людей у музичній індустрії, хто готовий відкрито захищати медіапіратство. В інтерв'ю Pigeons & Planes він описує свій шлях від школяра-аматора HTML до пірата, який зрештою опинився всередині того самого бізнесу, звідки завантажував файли.

Проблема альбому за 18 доларів

Першим його завантаженням, за його словами, став радіозапис синглу Nine Inch Nails 1997 року The Perfect Drug, стиснутий у RealAudio — перший формат, який зробив завантаження пісень справді можливим. За рік у нью-йоркському Pratt Institute він знайшов сервери гуртожитків, повні публічних папок з mp3. Кожен альбом був інвестицією в 18 доларів, каже він, і обмін файлами дозволив йому слухати музику, яку він не міг собі дозволити. У 1999 році гурт найняв його для розробки офіційного сайту; він покинув навчання і згодом став артдиректором.

Витік, у якому лейбл звинуватив фанатів

Коли у 2005 році вийшов With Teeth, він уже тижнями ходив приватним трекером Oink. За словами Шерідана, гурт сприйняв витік не як зраду фанатів, а як провал індустрії: вони знали, що альбом зіллється одразу після передачі лейблу. Відповіддю стало рішення випустити цифрову версію спершу через власний сайт, а CD надіслати лейблу пізніше. У 2007 році вони сховали USB-носії з новими синглами у вбиральнях концертних майданчиків, запустивши альтернативну реальність Year Zero, а у 2008-му безкоштовно розповсюдили альбом The Slip через BitTorrent.

What.CD і економіка приватних трекерів

Сервери Oink обшукали в жовтні 2007 року; у своєму прощальному тексті Шерідан назвав його найповнішою та найефективнішою моделлю розповсюдження музики, яку будь-коли знав світ. На його місці з'явився What.CD і до 2011 року став найбільшим архівом музики в історії людства. Колишній модератор, який просить називати його псевдонімом Брайан, пояснює, чому такі сайти лишалися закритими: до відкритого трекера поліції так само легко приєднатися, як і будь-кому, а лише спільнота з обліком рейтингу дає учасникам стимул продовжувати роздавати файли.

Двигуном сайту були запити: учасник міг призначити винагороду в кредитах завантаження за відсутній реліз, і більшість закривалися за приблизно 20 доларів, витрачених на Amazon чи iTunes. Найбільший запит стосувався The Ocean Full of Bowling Balls — неопублікованого оповідання Селінджера, яке можна прочитати лише за попереднім записом у зачиненій кімнаті Принстонської бібліотеки. До цього ставилися як до жарту, доки в листопаді 2013 року один користувач не розшукав один із 25 примірників, нібито надрукованих 1999 року, і не виклав його.

Що насправді вирішив стримінг

What.CD закрився в листопаді 2016 року після того, як французька влада вилучила кілька його серверів; усі дані сайту й користувачів було знищено, а понад 165 000 користувачів отримали лише прощальне повідомлення. Стримінг заповнив цю порожнечу: за 10 доларів на місяць музика всього світу стала доступною миттєво. Висновок Шерідана — індустрія виграла війну, не виправивши економіку: стримінг не є стійким для артистів, і дехто з мільйонами прослуховувань на місяць усе одно не може оплатити рахунки.