Оповідання Рея Бредбері «Будуть м'які дощі»: 1950 рік, дія — 4 серпня 2026 року

Оповідання Рея Бредбері «Будуть м'які дощі», опубліковане 1950 року та включене до «Марсіанських хронік», розгортається протягом одного дня — 4 серпня 2026 року в Оллендейлі, Каліфорнія. Коли ця дата настала, текст знову пішов у обіг: це один із найточніших ранніх портретів повністю автоматизованого дому — і того, що такий дім робить, коли його мешканців більше немає.

Дім, який не збивається з розпорядку

Оповідання відкривається порожнім домом, який працює точно за програмою. Голосовий годинник будить господарів о сьомій; кухонна плита видає вісім скибок тосту, вісім яєць, шістнадцять смужок бекону й дві кави; голос із стелі оголошує дату, чийсь день народження, річницю та рахунки до сплати. Роботи-мишки прибирають підлогу, садові розпилювачі поливають газон, двері гаража відчиняються для машини, яка ніколи не виїде. Ніхто не відповідає, бо місто навколо — руїни та попіл; на західній стіні лишилися п'ять обвуглених силуетів: чоловік, що косить газон, жінка, що збирає квіти, хлопчик, м'яч і дівчинка.

Пес, поема і пожежа

Досередини забігає голодний пес і вмирає у вітальні; прибиральні машини несуть тіло до сміттєспалювача. Увечері дім питає в місіс Маклеллан, яку поему вона хотіла б почути, і, не отримавши відповіді, читає «Будуть м'які дощі» Сари Тісдейл (1918) — вірш, від якого оповідання дістало назву; він завершується образом весни, яка «навряд чи помітила б, що нас нема». О десятій годині дім починає вмирати: гілка пробиває кухонне вікно, пляшка мийного засобу розбивається об плиту й займається. Дім бореться водою та струменями зеленої хімічної піни, доки не зупиняється насос, «мозок» на горищі не розлітається на друзки, а споруда не завалюється. На світанку лишається одна стіна, яка повторює: «Сьогодні 5 серпня 2026 року...»

Чому його знову поширюють

Те, що уявляв Бредбері — голосові помічники, запрограмоване приготування їжі, роботи-пилососи, автоматичний полив, дитяча кімната з проєкціями — сьогодні читається як перелік побутових розумних пристроїв. Саме цей збіг і дата в тексті повернули оповідання до читачів. У цьому відсканованому PDF воно надруковане разом із «Пішоходом» (1951) — ще одним оповіданням Бредбері про останню людину, яка гуляє заради задоволення в місті 2053 року; єдина поліцейська машина, що лишилася й не має водія, зупиняє його й відвозить до «Психіатричного центру дослідження регресивних тенденцій». Разом ці два тексти дають стислий погляд на постійні теми Бредбері: комфорт технологій і суспільство, збудоване навколо них.