«Як існувати»: Raptitude про те, чому нам так важко просто бути

Есей, опублікований у липні на блозі Raptitude, пропонує невеликий експеримент: сидіть нерухомо три хвилини за двома правилами — «нічого не робити» й «бути задоволеним» — і подивіться, скільки часу мине, перш ніж захочете, щоб це скінчилося. На думку автора, труднощі, які більшість людей відчуває під час цієї вправи, багато говорять про те, як людина пов'язана з теперішнім моментом.

Експеримент і те, що він виявляє

«Нічого не робити» означає не рухатися, не метушитися, не поринати у думки чи мрії; дихати й кліпати можна. «Бути задоволеним» означає цілковито приймати досвід неробства, не намагаючись його змінити й не дратуючись. Есей зазначає, що бажання щось робити — озирнутися, прокрутити розмову в голові, поворушити пальцями — сильне, а коли все припиняється, саме існування стає майже нестерпним. «Наче теперішній момент витримуєш лише тоді, коли намагаєшся перетворити його на щось інше», — пише автор, називаючи людину «алергічною до власного природного середовища». Приємні переживання не виняток: навіть коли їси морозиво, якого чекав цілий день, увага прагне перейти до наступної ложки.

Наука й стратегії уникнення

Есей наводить дослідження 2014 року в журналі Science: в одинадцяти експериментах учасники зазвичай не насолоджувалися 6–15 хвилинами наодинці в кімнаті з самими лише думками; звичайні зовнішні заняття подобались їм значно більше, і багато хто волів завдавати собі електричних ударів, аніж залишатися наодинці з думками. Стаття також згадує, що в Північній Америці близько 100 пожежників щороку засуджують за підпали — часто це молоді пожежники, незадоволені браком дії. Побутові версії того самого уникнення — скролінг, перекуси й безкінечне прокручування думок.

Практика: пів вдиху за раз

Есей радить тренувати існування дуже короткими порціями. Сядьте із заплющеними чи розплющеними очима, максимально розслабте тіло й дихайте довго та легко; потім спробуйте залишатися відкритими до всього відчуття одного вдиху — поколювання, дивності, сумніву, чого завгодно — нічого не відштовхуючи. Після паузи зробіть те саме з одним видихом і зрештою поєднайте обидва. Для початку достатньо п'яти хвилин, з перервами. Автор описує це як «існування без страху, по кілька секунд», із мінімальною ефективною дозою в пів вдиху, і зазначає, що заспокоєння алергії на існування робить звичайний дискомфорт — черги, невизначеність, трохи занадто теплу погоду — значно терпимішим, а звички-втечі менш привабливими. Читачам із ПТСР чи іншим психічним розладом радять спершу порадитися з фахівцем.