Ordinary Abundance: інтерактивне есе про дива у звичайній квартирі

Веб-проєкт Ordinary Abundance перетворює один звичайний вечір удома на екскурсію історією людського прогресу. Сайт проводить відвідувача однією квартирою — вітальня, кухня, задня кімната — поки минає час від восьмої до одинадцятої вечора, і на кожній зупинці ставить звичний комфорт поряд із моментом історії, коли цей комфорт був рідкісним, дорогим або немислимим.

Один вечір, розказаний речами

Ordinary Abundance побудовано як скрол-досвід, а не як звичайне есе: читач переміщується кімнатами помешкання протягом ночі. О восьмій у вітальні тихо грає плейлист, і хтось сідає в крісло з книжкою; о дев'ятій на кухні — холодильник, ваза з фруктами й вода, що закипає на чай; о десятій у задній кімнаті з'являються пігулка із склянкою води, зубна щітка й справи, відкладені на ранок. Кожен предмет відкриває короткий історичний епізод, прив'язаний до першоджерела.

Історичні вставки — серце проєкту. Едвард Белламі у своєму утопічному романі «Looking Backward» 1888 року уявляв, що музика в кожному домі — досконалої якості, без обмежень кількості, до будь-якого настрою — стане «межею людського щастя». Свідок у Вебаші (Індіана) 1880 року описував натовп, що «завмер у благоговінні», коли місто стало одним із перших, повністю освітлених електрикою. А Андре Мальро 1947 року назвав масове відтворення «музеєм без стін».

Цифри за комфортом

Підписи перетворюють захоплення на цифри. Нью-йоркські колодязі колись ділили ґрунт із вбиральнями та цвинтарями; епідемія холери, за десять років до появи кротонської води 1842 року, забрала 3 515 мешканців. Віспа вбивала приблизно трьох із десяти інфікованих — за часів Дженнера близько 400 000 європейців на рік. Одна нова сорочка вимагала близько чотирнадцяти годин ручного шиття. У середньовічних цінниках фунт імбиру коштував як вівця, а фунт шафрану — як кінь. Ще в значній частині двадцятого століття більшість сільських американських домівок не мали внутрішньої ванної кімнати.

Чому це утримує увагу

Текст уникає ностальгії — йому цікавіше, наскільки новими є речі, які ми сьогодні вважаємо звичними. У фіналі сказано, що наше життя — «галерея героїчних зусиль минулих поколінь», і повернення старого почуття подиву перед цими дивами вшановує ці зусилля. Кожна цитата має посилання на джерело — Project Gutenberg, archive.org, папери Джефферсона та інтерв'ю Iowa PBS. Для технологічної аудиторії запитання знайоме: які з сучасних звичайних речей виглядатимуть так само через сто років?