Повільне дихання змінює реакцію мозку на винагороду та підвищує схильність до ризику

Дослідження, опубліковане в журналі Neuron, показує, що свідоме уповільнення дихання — зокрема, коли видих стає значно довшим за вдих — одночасно змінює автономну фізіологію та те, як мозок оцінює винагороду, штовхаючи людей до ризикованіших рішень. Статтю опубліковано онлайн 28 травня 2026 року.

Як проводили експеримент

Команда під керівництвом Сойонг Кю Пак, до якої входять дослідники Німецького інституту харчування людини (DIfE) у Нутеталі, клініки Charité–Universitätsmedizin Berlin та Берлінського центру соціальних наук WZB, залучила 49 здорових дорослих віком від 18 до 40 років. 41 учасник (24 жінки, середній вік 24,8 року) повністю пройшов дослідження.

Перебуваючи в апараті фМРТ, учасники виконували завдання на ризикований вибір, дотримуючись одного з двох дихальних режимів: подовженого видиху (фіксовані 2 секунди вдиху та 8 секунд видиху) або звичайного, природного дихання. У кожній спробі пропонувався можливий виграш від 10 до 30 євро та можливий програш від 5 до 15 євро, кожен з імовірністю 50%, і на рішення було три секунди. Паралельно реєстрували дихання, серцеву активність, шкірну провідність і реакцію зіниць. Дослідження було попередньо зареєстровано на Open Science Framework.

Що змінилося в організмі

Маніпуляція спрацювала: видих тривав приблизно на п'ять секунд довше, а частота дихання впала приблизно на шість циклів за хвилину. Парасимпатичні показники серця суттєво зросли — варіабельність серцевого ритму, пов'язана з диханням, збільшилася з великим розміром ефекту (d = 1,38), а індекс RMSSD — помірно (d = 0,44). Симпатичні показники не змінилися: ні шкірна провідність, ні розмір зіниць статистично не відрізнялися між режимами. Отже, техніка вибірково активує «відпочинок і травлення» — парасимпатичну гілку нервової системи.

Більше ризику — за рахунок винагороди

За подовженого видиху учасники загалом частіше приймали ставки, і цей ефект був пов'язаний саме з винагородою, а не з програшем: вплив потенційного виграшу на рішення істотно зростав, тоді як чутливість до можливих втрат не змінювалася. Окреме статистичне порівняння підтвердило цю асиметрію. Час реакції та показники послідовності вибору були подібними в обох умовах, тож зсув не пояснюється неуважністю чи випадковістю.

Мозок і перспективи

Серед 35 учасників, чиї дані про мозок і серце були придатні для аналізу, ті, у кого парасимпатична активність зросла найбільше, демонстрували сильнішу пов'язану з винагородою активність у вентромедіальній префронтальній корі та прекунеусі — ділянках, пов'язаних із суб'єктивною цінністю та самореферентною обробкою. Автори наголошують, що завдання було оптимізовано як доведення принципу і що зростання чутливості до винагороди може не відтворюватися в інших схемах. Подовжений видих вони подають як дешевий і легкий у засвоєнні кандидат для клінічних і відповідальних контекстів — від лікування тривожності й депресії до військової та авіаційної підготовки, — зауважуючи, що перевірка в реальних умовах ще попереду.