Томас Дулліен: три кроки, які змінили його мислення

Дослідник безпеки Томас Дулліен, відомий під псевдонімом Halvar Flake, 21 серпня 2026 року опублікував особисте есе «Три важливі кроки в моєму процесі дозрівання». Відправна точка — дві особисті події: нещодавня смерть батька, який був удвічі старший за нього, і нова робота в колективі, молодшому за нього. Дулліен зараз приблизно того віку, якого був його батько, коли він народився, і зазначає, що сам став «старим поколінням» — над ним уже нікого немає.

Розуміти власну структуру мотивації

Перший урок: не вір усьому, що думаєш, і уважно вивчай власні стимули. Оппенгеймер публічно картався через створення атомної бомби; а фон Нейман зауважив, що деякі люди демонструють провину, аби привласнити заслугу за гріх.

У молодості, особливо коли він мав 0day, якої не було ні в кого, Дулліен мучився питанням відповідальності: виправляти їх чи використовувати на добро? Сьогодні він вважає, що хоч окремі люди й важливі, багато ідей мають свій час дозрівання, а вчинок людини важить менше, ніж їй здається в ту мить; до того ж майже неможливо передбачити, як робота вплине на світ. Той самий експлойт може допомогти затримати терориста — це добре — або стати інструментом тортур — це погано.

Його висновок: тривога про вплив своєї праці лестить его й потребує стримування, бо історія здебільшого обходить нас стороною. Цінна навичка — метапізнання: спостерігати власні думки відсторонено і питати себе, як у цій історії я міг би бути лиходієм.

Монокаузальний детермінізм — ілюзія

Другий висновок стосується культури програмування. Дулліен твердить, що монокаузальний детермінізм, до якого звикають молоді ентузіасти, — це ілюзія, яку покоління інженерів підтримували десятиліттями, завдяки чому комп'ютерні науковці довго могли обходитися без імовірностей та емпіричних даних.

Насправді обчислювальна машина — фізичний пристрій: знос, різниця в якості між екземплярами і лише «ймовірнісно детермінована» поведінка. Змініть температуру, напругу, електромагнітні поля або швидко зверніться до сусідніх рядків DRAM — і детермінізм зникає. Це змушує його замислитися й про вирівнювання моделей: навіть ідеально вирівняна модель зазнає випадкових переворотів бітів під час інференсу, і гарантії за таких умов уявити складно.

Розум і емоції не є протилежностями

Третій висновок — культурний: західне переконання, що розум і емоції — два кінці одного спектра, є конструктом, як і думка, ніби «вищий» розум мусить приборкувати «нижчі» емоції. У більшості незахідних культур інтеграція раціонального міркування з імпульсами та емоціями поширеніша — і, за його словами, ближча до біологічної реальності.

З погляду нейронауки емоційна оцінка є частиною механізму ухвалення рішень, який перестає працювати належно, коли цей складник пошкоджено або вилучено; багато з того, що мозок не може висловити словами, передається емоціями та сигналами тіла.

Логічний аргумент очевидний: якщо використання більшої кількості інформації покращує рішення, то навмисне усунення одного джерела інформації робить їх гіршими. Це не заклик діяти на самих імпульсах — лише до інтеграції всього спектра, емоцій включно.