Calvin and Hobbes і ціна принциповості

Білл Воттерсон припинив малювати Calvin and Hobbes наприкінці 1995 року, у 37 років, коли стрічку друкували понад 2 400 газет. Нове есе Метью Моргана у виданні The Republic of Letters повертається до рішень, які привели його до цього кроку, та до ціни, яку він заплатив за право називати роботу своєю.

Шість років відмов

Контракт Воттерсона дозволяв Universal Press Syndicate перетворювати Calvin and Hobbes на іграшки, футболки та інший крам. У 1980-х ліцензування приносило статки: автор Garfield Джим Девіс, за книгою Невіна Мартелла «Looking for Calvin and Hobbes», заробляв від 750 мільйонів до мільярда доларів на рік. Воттерсон не хотів нічого з цього. «Я пішов у комікси, щоб малювати комікси, а не керувати корпоративною імперією», — казав він.

Найбільше він опирався створенню плюшевого Гоббса, який раз і назавжди вирішив би, чи тигр справжній, чи іграшка — питання, яке митець свідомо лишав відкритим: «Келвін бачить Гоббса одним, а всі інші — іншим». Боротьба тривала шість років, аж до 1991-го, коли синдикат відступив, погодився не ліцензувати крам і переписав контракт на користь автора. Президент синдикату Лі Салем навіть привіз Воттерсону додому коробку піратських футболок, переконуючи, що ліцензія допоможе зупинити піратів, а прибуток можна спрямувати на охорону тигрів. Воттерсон відмовився.

Творчі відпустки і недільна сторінка

У травні 1991 року Calvin and Hobbes на дев'ять місяців перейшов на повтори — відпустка, майже нечувана для синдикованих карикатуристів, — і знову з квітня 1994-го до січня 1995-го. Між ними Воттерсон виборов ще одну поступку: недільні стрічки виходили на пів сторінки без обмежень на панелі, тож форму визначала історія, а не верстка газети. Синдикат попереджав, що він може втратити половину видань; редактори лютували, але зрештою лише п'ятнадцять із 1 800 газет пригрозили зняти стрічку, і лише сім це зробили.

Свобода коштувала часу: недільна стрічка, на яку раніше йшов день, тепер вимагала півтора дня або більше. Він тримався на тижні, іноді місяці попереду дедлайнів — «тримайся досить далеко попереду, щоб мати змогу викинути посередній матеріал і написати кращий» — працюючи, за його словами, «якнайменш технологічно»: соболиним пензлем, ручкою Rapidograph і гусячим пером.

Сторінка, що лишилася майже білою

Його остання стрічка складається з п'яти панелей, остання — найбільша, а більша частина сторінки порожня: Келвін і Гоббс у снігу, кілька дерев і слова «Оце так сніг уночі! Хіба не чудово?». Наприкінці він мав 125 кольорів проти 64 на початку, але залишив рамки панелей і бульбашки реплік білими заради того, що сам називав «дуже стриманим і відкритим виглядом».

Потім він зник із публічного життя: три-чотири інтерв'ю за три десятиліття, одна книжка, не пов'язана зі стрічкою, і зрештою повідомлення на сайті, що він не читатиме листів, які згадують Calvin and Hobbes. «Моя стрічка — про приватні реальності, магію уяви та особливість окремих дружб», — казав він. Аргумент есе такий: ця принциповість була не позою, а методом роботи — і саме вона позбавила його аудиторії, яку він інакше зберіг би.