Ink & Switch: чому закриті застосунки позбавляють користувачів контролю

У дослідницькому есеї, опублікованому 2025 року, лабораторія Ink & Switch доводить, що спосіб, у який ми створюємо й поширюємо програми, непомітно забрав у користувачів дещо важливе: можливість пристосовувати власні інструменти. Текст «Malleable software» — це дизайнерська аргументація, а не анонс продукту.

Чому масове програмне забезпечення надто жорстке

Один з авторів вів роботу команди на картках, приклеєних до стіни. Дошка постійно змінювалася, доки команда не перейшла на вебтрекер для віддалених колег; тоді особливі зони карток зникли, бо трекер не міг їх відобразити. «Комп'ютеризація роботи призвела до втрати самостійності», — пишуть автори.

Есей також цитує лікаря й письменника Atul Gawande, який описує, як комп'ютеризація медицини спричиняє рекордний рівень вигорання: раніше лікарі пропускали нерелевантні поля в паперових формах, а тепер програма змушує їх заповнювати. Ink & Switch не звинувачує окремих розробників: централізована команда не може задовольнити всіх.

Пологий схил від користувача до творця

Перший принцип сформульовано ще 1990 року в статті Allan MacLean та колег з EuroPARC: вони зіставили глибину налаштування з потрібною кваліфікацією і назвали круті стіни «скелями». Вихід — пологий схил: кожен новий рівень контролю має вимагати лише трохи нових знань.

Їхній прототип Buttons залишав повне програмування на Lisp на вершині схилу, так само як електронні таблиці дають спершу прочитати чужий файл, потім змінити форматування і лише потім формули. Налаштування й плагіни стоять нижче, але налаштування показують лише те, що заклали розробники.

Інструменти, а не застосунки

Застосунки схожі на ніж для авокадо, кажуть автори: бездоганний для однієї задачі й марний для решти, тоді як звичайний ніж вимагає навички, але робить значно більше. Глибша проблема — ізоляція. Кожен застосунок тримає дані в окремому сховищі, тож перенесення інформації між ними коштує ручної праці.

Прототипи, спільноти й відкриті питання

Гнучкі інструменти потрібні не лише окремій людині: відділенню лікарні чи родині потрібна одна спільна система, а програму для локальної групи часто створити легше, ніж для всього світу. Цю модель Clay Shirky назвав «ситуативною програмою».

На основі підходу local-first лабораторія створила Automerge, далі PushPin, Cambria, Farm і Patchwork — середовище, у якому написано цей есей. Інструмент підрахунку слів там зробили за допомогою AI за кілька хвилин. Самого лише AI недостатньо, наполягають автори.